Гамбург

Capoeira with Aruanda (Hamburg)



Група Aruanda дуже гостинна, і тренер, не дивлячись на те, що Лев, дуже легко та вдячно вчиться у будь-якого новачка – коли хтось привносить щось з духмяним душком з печі щось нове у заняття (рух, секвенцію, пісню, ритм, тональність у пісні, розтяжку з йоги), то вже через 2-3 зайняття воно органічно вплітається у загальну канву. Мені це дує імпонує, а група через це дуже сильна та дружня, до неї переходять з інших шкіл, а наступного року вона стане найчисельнішою у Гамбурзі.

У кінці травня їздила з ними у літній табір у місто Кіль, це містечко на зразок нашої Полтави (розміром, ритмом), але там і досі відбувається будівництво підводних човнів, через що місто було майже повністю зруйновано англійцями у ІІ Світовій Війні, а потім, як безе у духовці, відбудовано заново. Через це там майже нема старовинної архітектури, і усі туристи пруть відразу до шезлонгів Балтійського моря. З 1865 р у Кілі, як пухирчик на породистому сирі, величаво воссідає військово-морський флот. Через це у першу ніч, коли я ночувала на пляжі, спати не було можливості – не лише діскатєки у базах відпочинку, але й судохідний рух такий, що лише чайки встигали прошмигувати між черговою кормою та вусатим капітаном. Маяки блимкають, баркаси сигналять, лайнери гудять, собаки з хазяєвами обнюхують, кабзєц, Гамбурзький порт просто цвинтаревий Проспект Науки у порівнянні з Хрещатиком. На другу ніч терміново треба було виспатись, то спала у хаті, а на третю ніч був ливень, так і закінчилось моє нічне спілкування із Балтикою. Наша 2-поверхова дача знаходилась прямо на березі, на протилежній частині фіорду була шикарне яхтово-мільйонерне життя з повітряними зміями, запахом коньяку та газовими шарфиками. Вода була дубакова, але все-таки залазили (пару присідань та втричі більше нецензурних вихлопів), бо на вітряних тренуваннях згоріли. Правда, не всі. Німці повернуті на чистоті, то приймають душ 2 рази на день, після кожного мажуться лосьйонами для тіла-морди-п*ят, а зверху ще й кремами від сонця, то згоріли лише двоє «справжніх пацанов», бо не визнавали косметику, та я, бо дурко. В нас була власна кухня з усіма причандалами, душ, клозет, кімнати із походною обстановкою (стіл, стільці, полички, дерев*яні хребти ліжок, на які кидались спальники), були семінари по анголі, режионалу, бенгелі, макулеле, форро, аттабакам та джембе, музичні зайняття, вправи на укріплення командного духу, нові пісні, перегляд «Бізору» з проектора, довгі роди на вулиці та у спортзалах. Мені зробили зауваження за довге займання душу! (Фльор, уявляєш?) (- за воду, використану зверх норми, прийшлось би доплачувати). А найбільше здивувало те, як ми покидали Балтійське лігвисько.. Ніколи не бачила, щоб народ _добровільно_ витирав шибки, драїв підлоги, пилососив у чужих кімнатах, шкрябав каструлі, мив туалетний кахель, і дівчата і хлопці, усі порівну. Ніхто не ховався від роботи, а усі виконували спільне діло (хату треба було залишити чистою, бо прибирання потім уключили б у наш рахунок. То ми її залишили набагато чистішою, ніж при поселенні – за що лишень платили гроші??)

На початку червня у Аруанди було батізадо (церемонія підтвердження підвищення кваліфікації учнями), то мали багатьох гостей з Австралії та Бразилії, семінари протягом тижня, збіговисько на хаті тренера із поїданням фейжоади (національне бразильське їдло) та крутінням хвоста його собаці, велику роду з ангольцями, діскатєку (жах, і ці шановані нами майстри капоейри, професійні люди – клеїли дівок як останніх лахудр :) ) . А останній івент – ми виступали на Ріпербані, і я поривалась забацати канкан на столі, але в нас була більш благородна мета – відкриття Чемпіонату Світу з футболу. На Ріпербані створили велику пішохідну (точніше, жополежачу) зону, сотні кафешок, стільки ж тв-екранів, стільки ж, помножити на вісім, зручних крісел, і ми серед цього безладу, як вишиванки…

А, і ще ж найголовніше! У мене нарешті є капоейра-нейм :) До цього я була неофіційно Вжиком, але тут при поясненні та транскрипції людям виникли труднощі.. Вони називали мене на німецький манер «Взік», аааааа!!! – де поділося м*яке щиро-португальське на український манер ЖИ, яке я так не любила у прізвищі, але до якого нарешті так звикла! І головне, ще думала – дивно, що і там ЖИ, і там ЖИ, от якби мені якесь ім*я не колюче, милозвучне, по типу як прізвище Мащенко.. Народ у групі ржав, що я схожа на малу комаху, «яка дуже рухлива і має відношення до тварин». О боги, хіба я могла подумати, що малась на увазі блоха, і мене врятувало лиш те, що у групі вже був хлопець з таким капоейра-нейм! На усякі наводящі запитання «а хіба я не схожа на ….?» (далі йшов пронизливий, до вивертання гаманця погляд у очі противнику, та демонстрація рухів милих кошенят, суррікатів, єнотів) народ кривився, прицмокуючи «так, дещо є, але… все-таки…» І от Мештре Кім (Capoeira Brazil) дивився задумливо, а потім мовив, що тепер я Joaninha (Жоанінья). – А що це? - і він показує якусь комаху, я мало не заповзла під шнур тренеру, кабзєц думаю, і цей туди ж верне. Але не так усе погано, я тепер божа корівка, думаю, завдяки білим плямам на руках. І знову таки, нікуди не подітись від ЖИ. Україно-португальська друЖба навік :)


Фото з життя Aruanda тута http://monmourencie.io.ua/album364987

Трохи відео
http://www.youtube.com/watch?v=F3tTNfABhAs - трейлер до ДВД
http://www.youtube.com/watch?v=1YyqN9BAJK4&feature=related - велика рода (angola)
http://www.youtube.com/watch?v=8cJ_FGFWMSQ - велика рода (regional)
http://www.youtube.com/watch?v=soKzj3W_qro - закінчення великої роди
http://www.youtube.com/watch?v=xqf4xLRvwpg - а цей Graduado Ahmed з хвостиком 4 роки тому мав зламаний хребет і взагалі не рухався
http://www.youtube.com/watch?v=lYpubtMbD28 - відкриття батізадо


Создан 16 июн 2010



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником